Тематичний напрям 2.

Тематичний напрям 2.

Соціально-економічні інновації

УДК 621.001.76:658.152

ВПЛИВ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ НА ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВ МАШИНОБУДУВАННЯ  УКРАЇНИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Дворянкіна Вікторія Германівна,

студентка,

Донбаський  державний технічний університет

У статті розглянуто  вплив іноземних інвестицій на інноваційний розвиток підприємств машинобудування України в умовах євроінтеграції. Проаналізовано динаміку обсягів і джерел інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності машинобудівних підприємств України. Наведено гарантії, що надає держава іноземним інвесторам, які залучають кошти в інноваційний розвиток машинобудівних підприємств.

В статье рассмотрено воздействие иностранных инвестиций на инновационное развитие предприятий машиностроения Украины в условиях евроинтеграции. Проанализировано динамику объемов и источников финансирования инвестиционного обеспечения инновационной деятельности машиностроительных предприятий Украины. Приведены гарантии, которые предоставляет государство иностранным инвесторам, вкладывающим средства в инновационное развитие машиностроительных предприятий.

The article discusses the impact of foreign investment on the development of innovative engineering enterprises of Ukraine in terms of European integration. Analyzed the dynamics of the amount and sources of financing of investment support innovation machine-building enterprises of Ukraine. Given guarantees that the state provides to foreign investors to invest in the innovative development of the machine-building enterprises.

Постановка проблеми. В умовах євроінтеграції, інноваційний розвиток України, насамперед, пов’язан  з пошуком форм і джерел фінансування. Як показує світовий досвід, значною  мірою забезпечити економічне зростання  різних  за рівнем розвиненості країн здатен іноземний капітал. Оскільки залучення іноземного капіталу сприяє розвитку наукомістких галузей, які притаманні Україні і більшості країн світу, а також забезпечує створення конкурентоспроможного експортного капіталу.

Вітчизняні промислові підприємства здебільшого є машинобудівні. І на сьогодні, не всі з цих підприємств конкурентоспроможні і прибуткові, бо використовуються, здебільшого, застаріле обладнання і технології, що фізично зношені та морально застарілі. Це впливає на вартість та якість продукції машинобудівних підприємств, здатність залучати і використовувати інвестиції.

Залучення інвестицій, в тому числі й іноземних, буде сприяти інноваційному розвитку підприємств машинобудування України.

Економічне зростання забезпечується інвестиціями в дослідження і розробки, підвищенням інноваційної активності, якості освіти та кваліфікації кадрів, доступу до глобальних потоків знань. Саме інтенсивний розвиток нових наукомістких технологій стає двигуном економічного зростання на основі інноваційного формату відтворення [11, с.11]. Згідно інформації,  зазначеної у [7, с.95], зростання обсягу світового ринку наукомісткої продукції в 2015 р. досягне близько 6 трлн. дол. США, з яких 2 трлн. дол. США припадатимуть на інформаційні послуги. Україна має можливості зайняти на цьому ринку до 10 % за умови реалізації інноваційного потенціалу та забезпечення інноваційно-технологічної модернізації економіки.

Розвиток машинобудівної галузі  – складова науково-технічного прогресу у всіх галузях національного господарства, значна підтримка конкурентоспроможності країни. Забезпечення розвитку машинобудування є визначальною передумовою формування потенціалу розвитку країни.

Таким чином, проблема актуальна у зв’язку з тим, що залучення іноземного капіталу позитивно впливає на реалізацію соціально-економічної стратегії країни в цілому, забезпечуючи технічний і економічний прогрес, модернізацію і оновлення виробництва. Завдяки залученню іноземного капіталу з’являється можливість використовувати передові методи, притаманні ринковій економіці, у сфері організації виробництва, готувати нові кадри з високою кваліфікацією, які здатні працювати в умовах євроінтеграції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На сьогодні, в економічній літературі, предметом активних наукових досліджень є питання інноваційного розвитку України. Вплив іноземних інвестицій на інноваційний розвиток розглянуті та досліджені у наукових доробках О. Амоші, В. Геєця, Б.Губського, Я. Жаліло, Д. Кушерець, С. Макухи[9], А. Присяжнюка, В.Семиноженка, Г. Харламової, Безчасний Л.К., Бойко В.С., Вермінська О.М., Гальчинський А.С., Гончарова Н.П., Гориславець П.А., Джулінська С.П.[5], Єгорова І.Ю., Кравченко С.І., Малицький Б.А., Корольова-Казанська О.В., Кукарських А.Л., Прощаликіна А.М., Скоробогатова Н.Є., Степаненко Н.В., Федоренко В.Г. та інших.

Виділення раніше невирішених проблем. Незважаючи на значну кількість наукових досліджень, здійснених як вітчизняними, так і іноземними вченими з даної проблематики, питання впливу іноземних інвестицій на інноваційний розвиток підприємств машинобудування України у контексті його фінансування продовжує залишатися відкритим.

Постановка завдання. Метою написання даної статті є сучасний вплив іноземних інвестицій на інноваційний розвиток підприємств машинобудування України в умовах євроінтеграції.

Виклад основного матеріалу дослідження

Іноземні інвестиції для економіки кожної країни мають дуже велике значення, бо вони є джерелом капіталовкладень, як і у формі сучасних засобів виробництва,  так і у вигляді технологій, залучаючи вітчизняних підприємців до передового господарського досвіду, сприяють поширенню інновацій, збільшення продуктивності праці та підвищенню добробуту населення. Світовий досвід підтверджує, що без залучення іноземного капіталу неможливо провести структурну перебудову економіки, скоротити технічну та технологічну відсталість народного господарства, забезпечити конкурентоздатність вітчизняної продукції на світовому ринку [16].

В умовах євроінтеграції Україна має можливість підвищити свою конкурентоспроможність на зовнішніх ринках, але для цього необхідно підтримувати інноваційний розвиток. На сьогодні, розвиток інновацій можна охарактеризувати як нестійкий, без чітких стратегічних стимулів процес. І це все пов’язано з дефіцитом іноземного інвестування.

Іноземні інвестиції в підприємства машинобудівної галузі  -  реальний фактор зростання ВВП, а також  зростання конкурентоспроможності економіки України в цілому.

Орієнтація на європейський шлях розвитку України відчиняє  перспективи інтеграції в Європейський Союз, стимулюватиме компанії до серйозного розгляду можливостей інвестування в Україні. В галузі іноземного інвестування країни ЄС займають значну позицію. Позитивним  аспектом підписання угоди з ЄС є те, що вона допоможе залучити інвестиції у машинобудування.

Євроінтеграційні процеси в Україні вимагають пожвавлення інвестиційного процесу. Ухвалюючи стратегію відносин між Україною та ЄС, Європейська рада визначала, що успішна та стабільна Україна якнайкраще відповідає інтересам Європейського Союзу. Інвестуючи в економіку України, ЄС очікує на ефективність використання фінансових потоків.

За даними Держстату у І кварталі 2013 року в економіку України було вкладено іноземними інвесторами  1559,7 млн.дол. США прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу), що складає 176,2 відсотка до відповідного періоду 2012 року[4].

Обсяг прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в економіку України на 1 квітня 2013 р. становив 55708,9 млн.дол. США, що на 1,3 відсотка більше обсягів інвестицій на початок 2013р., що зображено на рисунку 1.

Рис. 1. Обсяг прямих іноземних інвестицій [4]

У фінансових установах зосереджено 29,1% загального обсягу прямих інвестицій в Україну, а на підприємствах промисловості –30,8%, що зображено на рисунку 2.

Рис. 2. Розподіл прямих іноземних інвестицій за основними видами економічної діяльності [4]

Посилення інвестиційної активності іноземних вкладників є одним з напрямів розширення та збільшення капітальних інвестицій, впровадження нових технологій на підприємствах на основі науково-технічного прогресу, що зумовлює регулювання розвитку економіки, істотне підвищення її ефективності.

Хоча в Україні спостерігаються тенденція до зростання показників залучення іноземних інвестицій та їх недостатньо для введення інноваційних розробок у промисловість.

До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає понад 82% загального обсягу прямих інвестицій, входять [2] : Кіпр – 17692,2 млн.дол. США, Німеччина – 6124,0 млн.дол. США, Нідерланди – 5260,8 млн.дол. США, Російська Федерація – 3814,8 млн.дол. США, Австрія – 3420,4 млн.дол. США, Велика Британія – 2609,0 млн.дол.США, Віргінські Острови (Брит.) – 2253,7 млн.дол. США, Франція – 1761,1 млн.дол. США, Швеція – 1700,0 млн.дол.США та Швейцарія – 1160,6 млн.дол. США, що зображено на рисунку 3.

Рис. 3. Розподіл прямих  іноземних інвестицій в Україну за основними країнами-інвесторами [4]

Дослідниками Світового Економічного форуму визначено наявність науковців та інженерів в Україні як конкурентну перевагу для подальшого розвитку країни (рейтинг України в 2009 році за цим показником – 50 місце серед 134 країн) [16].

Машинобудування як об’єкт для інвестування має цілий ряд особливостей, які суттєво впливають на його інвестиційну привабливість.

Найцікавішими для інвестування галузями в Україні є: машинобудування (зокрема важке та енергетичне), виробництво автозапчастин; інформаційні технології та розробка програмного забезпечення; сільське господарство[14].

Найголовніше, що вирізняє його з-поміж інших галузей є часові характеристики повернення коштів. Так, строк окупності для машинобудівної галузі - один із найвищих серед галузей економіки та складає діапазон від 3 до 12 років, залежно від об’єкту інвестування. Внаслідок цього інвестору потрібно мати впевненість у прогнозованості розвитку подій як на макроекономічному рівні, так і на рівні окремого підприємства[15].

Але, з іншого погляду, промислові підприємства машинобудівного комплексу є достатньо “ризиковими”  для інвесторів з позиції  залучення інвестиції.

Ризики обумовлені певними причинами. Першою є те, що вкладення в підприємства машинобудування можуть бути непривабливими для інвестора, оскільки практично неможливо встановити високий відсоток оплати за користування кредитом через те, що поточний рівень рентабельності машинобудівних підприємств зазвичай нижче за відсоток, встановлений за користування кредитом [8].

На 30.06.2011 року в машинобудуванні зосереджено понад 15% вартості оборотних активів промисловості, в т.ч. 22,9 % запасів товарно-матеріальних цінностей, 33,7 % поточних фінансових інвестицій, 17,2 % грошових коштів [10].

Аналіз динаміки обсягів і джерел інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності машинобудівних підприємств України протягом 2006-2010 рр. (табл. 3) підтверджує позитивну динаміку зростання загального обсягу інвестування (у 1,2 рази) та істотні зміни в структурі джерел коштів, зокрема, зменшення частки банківського кредитування і державного фінансування інвестиційних витрат на проведення інноваційної діяльності та збільшення частки вкладень іноземних інвесторів [13].

Таблиця 3.

Обсяг і структура інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності машинобудівних підприємств України за 2006-2010 рр.[13]

Фінансування за рахунок коштів	Значення показників за роками
	2006		2007		2008		2009		2010
	млн. грн.	% до загального обсягу	млн. грн.	% до загального обсягу	млн. грн.	% до загального обсягу	млн. грн.	% до загального обсягу	млн. грн.	% до загального обсягу
- власних	1876,2	87,8	2001,7	77,8	2301,3	76,7	1618,0	80,7	2334,7	91,8
-державного бюджету	29,2	1,4	78,1	3,0	120,2	4,0	80,5	4,0	14,8	0,6
- місцевих бюджетів	0,4	0,0	2,2	0,1	5,9	0,2	-	-	-	-
-вітчизняних інвесторів	24,9	1,2	5,8	0,2	168,6	5,6	22,9	1,1	14,5	0,6
-іноземних інвесторів	11,3	0,5	29,9	1,2	60,8	2,0	102,2	5,1	63,8	2,5
- кредитів	115,0	5,4	125,1	4,9	324,4	10,8	27,5	1,4	10,2	0,4
- інших джерел	80,1	3,7	330,7	12,9	19,3	0,6	154,9	7,7	103,6	4,1
Разом	2137,1	100	2573,5	100	3000,5	100	2006,0	100	2541,6	100

Залучені інвестиції підприємства машинобудівної галузі можуть  використовувати  у таких напрямах:

- розширення обсягів виробництва;

- введення інновацій;

- розширення виробничої бази;

- вихід на світовий ринок;

- диверсифікація господарської діяльності.

У державному Проекті програми структурної перебудови економіки України щодо інновацій наголошено, що інвестиції можна використовувати для:

- розробки нових технологічних процесів виробництва продукції;

- закупівлі технологій і ліцензій для освоєння виробництва нової машинобудівної продукції з високим рівнем надійності, тривалим життєвим циклом і низькими витратами всіх видів експлуатаційних матеріалів;

- впровадження у виробництво нових зразків машинобудівної продукції з урахуванням мінімізації відходів і можливості їх повторного використання для випуску інших товарів;

- розширення номенклатури машинобудівної продукції і сфери побутового обслуговування населення за рахунок розробки і виробництва багатофункціональної і малогабаритної техніки, здатної конкурувати із закордонними аналогами [3, с.75-79].

Україна дуже зацікавлена у залучені іноземних інвестицій в інноваційну діяльність машинобудівних підприємств. І це можна помітити проаналізувавши наступні факти.

За даними агропромислового підприємства ТОВ “Торос-Плюс”,  у лютому 2013 року Україна і Німеччина підписали меморандум про співпрацю між сільгоспмашинобудівними асоціаціями, який має прискорити залучення німецьких інвестицій і технологій у галузь [1].

За повідомленням УНІАН, Українська делегація 8-9 квітня 2013 року провела переговори з представниками китайських компаній Citic Inernational Corporation Сo., Ltd і YTO Group Corporation з метою залучення інвестицій з Китаю в галузь сільськогосподарського машинобудування України[6].
Для стабільного збільшення обсягів виробництва сільгосппродукції необхідне оновлення парку сільгоспмашин, яке передбачає щорічне введення в експлуатацію 7,5 тис. зернозбиральних комбайнів, 35 тис. тракторів, більш як 2,5 тис. посівних комплексів в агрегаті з тракторами та іншої сільськогосподарської техніки [6].

За даними Державної служби статистики, в 2012 році в Україні було вироблено 4,8 тис. тракторів, що на 22,7% менше, ніж у 2011 році [4].

Залучення інвестицій у машинобудування може бути досягнуто за рахунок:

– прямих інвестицій держави в розвиток машинобудівних підприємств;

– посилення контролю фінансового стану і репутації підприємств - реципієнтів інвестицій;

– контролю залучення інвестицій підприємствами;

– державної підтримки навчання персоналу підприємств;

– створення додаткових особливих економічних зон для відкриття машинобудівних підприємств, що виробляють стратегічно важливу продукцію;

– створення інвестиційних фондів або участі в їх створенні;

– співпраці з банками з питань прогнозування можливих криз машинобудівних підприємств.

        Висновки і перспективи подальших досліджень. Аналізуючи ситуацію, що на сьогодні склалася в Україні у зв’язку з політичними подіями, стає зрозумілим, що для іноземних інвесторів існує ризик втрати вкладеного капіталу. Зважаючи на це, необхідно якнайшвидше  втілювати в життя і стабілізувати програми залучення іноземних інвестицій, страхування інвестиційних ризиків державою та інших заходів підвищення інвестиційної привабливості вітчизняних інноваційних підприємств, що зумовить розвиток національної економіки в цілому.

Залучення іноземних інвестицій у машинобудівні підприємства України дасть змогу, наростити обсяги випуску високоякісної та конкурентоспроможної продукції, поліпшити ситуацію на ринку праці шляхом створення нових робочих місць шляхом модернізації та технічного переоснащення діючих підприємств, створити нові виробництва.

Для того, щоб іноземні інвестори залучали інвестиції в інноваційний розвиток підприємств машинобудування України,  держава надає певні гарантії щодо них:

1) вони не підлягають націоналізації;

2) іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, завданих державними органами України чи їх посадовими особами;

3) у разі припинення діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців інвестицій без сплати мита;

4) для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності [12].

Інвестиційній діяльності машинобудівної галузі властиві різноманітні ризики. При залученні коштів в іншу країну іноземний інвестор, у першу чергу, очікує на безпеку і лише потім – розраховує на отримання майбутнього прибутку.  Тому проблема співвідношення ризику і прибутку є однією з найбільш головних у сфері іноземного інвестування. При оцінюванні ефективності інвестиційних проектів вітчизняному підприємцю та іноземному інвестору слід враховувати фактори ризику та невизначеності. При цьому необхідно розрізняти сфери невизначеності та наявності в підприємців певного алгоритму аналізу впливу ризиків на прибутковість.

 Багаточисельні зміни в інвестиційному законодавстві України спонукають іноземних інвесторів звертати увагу на розвиток системи захисту їхніх вкладень. Розв’язати ці проблеми допоможе створення ефективної системи гарантування іноземних інвестицій в машинобудівні галузі, яка включає в себе державне та недержавне гарантування.

Державні гарантії іноземних інвесторам забезпечують національне законодавство та міжнародні (двосторонні) договори. Система державного гарантування, яка забезпечується національним законодавством  має певні недоліки - нестабільність національного законодавства щодо інвестиційних гарантій.

Недержавне гарантування іноземного інвестування в машинобудуванні передбачає можливість залучення гарантами українських, іноземних банків, страхових компаній та інших спеціалізованих установ.

Список використаних джерел:

1.Агропромислове підприємство ТОВ “Торос-Плюс” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://torosplus.com.ua/

2. Бубенко П. Чому гальмуються інноваційні процеси в Україні? / П. Бубенко, В. Гусєв // Економіка України. – 2009. – № 6. – С. 30-38.

3. Гринчук І.П. Сучасні економічні проблеми фінансування машинобудівних підприємств України / М.В. Ніколайчук, І.П. Гринчук // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – Хмельницький. – 2010. – №6. – Т.3. – С. 75 – 79.

4.  Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

5. Джулінська С.П. Потенціал інноваційно-інвестиційного ринку України / С.П.Джулінська // Облік і фінанси АПК. – 2010 – №4. – С. 144–146.

6. Інформаційне агентсво УНІАН [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unian.ua/news/565111-ukrajina-planue-zaluchiti-kitayski-investitsiji.html

7. Кіряков Д.І. Інтелектуальний потенціал компаній: досвід емпіричного дослідження/ Д.І.Кіряков, М.Є. Кірякова // Реформування економіки України: стан та перспективи. Зб. Матер. VIМіжнародн. наук.-практ. конф. – К. : МІБО КНЕУ, 2011. - с. 94-97.

8. Макаренко Е.В. Роль государства в инвестиционной политике машиностроительного комплекса / Е.В. Макаренко // Вестник МГТУ, 2006. - №4. – Т. 9. С. 640-642.

9. Макуха С.М. Інноваційність іноземних інвестицій – чинник модернізації перехідної економіки / С.М. Макуха // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. – 2011. – № 2 (5). – С. 30–40.

10. Оборотні активи за видами промислової діяльності [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики. – Режим доступу : www.ukrstat.gov.ua

11. Одотюк І.В. Технологічна структура промисловості України: реалії та перспективи розвитку / І.В. Одотюк. – К.: 2009. – 304 с.

12. Про режим іноземного інвестування : Закон України від 19.03.1996 р. № 93/96 – ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua.

13. Товт Т.Й. Інвестиційне забезпечення іноваційної діяльності машинобудівних підприємств: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня  канд.екон. наук: спец. 08.00.04 “Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності)”/ Т.Й.Товт. – Львів, 2012.

14. Урядовий портал [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=246431381&cat_id=244276429

15. Шиян А.А., Небава М.І., Станіславчук О.В. Метод оцінки рівня інвестиційної привабливості підприємств машинобудування / А.А.Шиян, М.І.Небава, О.В.Станіславчук // Вісник Хмельницького національного університету. – 2010. - №4, Т.4.

16.  The Global Competitiveness Report 2009-2010 [Electronic resource]. - Mode of access:– http://www.weforum.org/

 УДК 001.895: 341.229

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОБУДОВИ СИСТЕМИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТРАНСФЕРУ ТЕХНОЛОГІЙ

Омельяненко Віталій Анатолійович,

аспірант кафедри економічної теорії

Тихомірова Марина Янівна,

студентка,

Сумський державний університет

У статті розглянуто основні вимоги до системи інформаційного забезпечення трансферу технологій та запропоновано авторський підхід до управління інформаційною системою у високотехнологічних сферах.

В статье рассмотрены основные требования к системе информационного обеспечения трансфера технологий и предложен авторский подход к управлению информационной системой в высокотехнологических сферах.

The article deals with the basic requirements for system information support of technology transfer and describes the author's approach to management of information system in high-tech fields.

Постановка проблеми. Змінам у різних сферах сприяють інновації, тобто науково-технічний прогрес країни. Ці нововведення, звичайно, корисні – підвищення рівня виробництва в сучасних умовах виступає фактором національної безпеки та підвищення якості життя населення. Технологічні покращення призводять до прогресу економічної, соціальної та наукової сфер нашого суспільства. Головне завдання суспільства – забезпечити правильне та своєчасне інформаційне забезпечення трансферу технологій від наукових установ до організацій їх активного використання. Проте високі ризики і невизначеність пред'являють до інноваційної сфери особливі вимоги. Тому базові механізми інноваційної діяльності повинні гарантувати ефективну основу прийняття рішень.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням трансферу технологій як фактору інноваційного розвитку присвячені праці вітчизняних та зарубіжних учених, зокрема Андрощука Г., Дідківського М., Мокія О., Соловйова В., Федулової Л., Капиці Ю., Мікули Н., Мухопада В., Полтеровича В, Теребової С., Шугурової І. Аналіз зазначених праць показав, що вони спрямовані на правовий та фінансово-економічний аспект трансферу технологій, хоча в контексті забезпечення конкурентоздатності необхідно удосконалити в першу чергу систему інформаційного забезпечення.

Метою статті є розкрити поняття трансферу технологій та показати можливі варіанти застосування інформаційного забезпечення трансферу технологій.

Виклад основного матеріалу. Трансфер технологій – це процес передачі технологій, технічного забезпечення, інформації та інших матеріальних і нематеріальних джерел й носіїв знання з ціллю вилучення вигоди для отримання пільг сторонам, що приймають та передають їх. Іншими словами, трансфер технологій – основна форма просування інновацій. Це процес продажу технології та «ноу-хау», як з технічної, так і з комерційної точки зору. Трансфер технологій включає в себе:

-                        передачу патентів на винаходи;

-                        патентне ліцензування;

-                        торгівлю безпатентними винаходами;

-                        передачу технологічної документації;

-                        передачу «ноу-хау»;

-                        передачу технологічних даних, що йдуть разом з купівлею обладнання чи машин;

-                        інформаційний обмін на семінарах, симпозіумах, виставках;

-                        інжиринг;

-                        наукові досліди та розробки при обміні вченими та експертами;

-                        проведення різними фірмами спільних розробок та дослідів;

-                        організація суспільного виробництва.

Без розвитку трансферу технологій не буде розвиватися ні економічна сторона держави, ні технологічна, ні політична. Кожен крок до розвитку трансферу технологій розвиває країну, робить її міцнішою як з середини, так і ззовні, стабілізуючи ситуацію в країні шляхом постійних інвестицій. Технологічний розвиток штовхає безповоротно до майбутнього.

Дослідження трансферу технологій дозволяють стверджувати, що, по-перше, інноваційний бізнес є найприбутковішим у світі; по-друге, трансфер інноваційних технологій вийшов за кордони країн і набуває глобальних світових масштабів; по-третє, методичну основу трансферу технологій складає ланцюг процесів технологічного аудиту, системного аналізу, стратегічного та тактичного менеджменту, прогнозування перспектив [7].

Для реалізації зазначених функцій необхідна система інформаційного забезпечення, що надасть новаторам доступ до високоякісної інформації (довідкова, патентна, кон'юнктурна, аналітична, технічна, рекламна інформація) та пов'язаним з нею послугам з метою сприяння в реалізації інноваційного потенціалу та встановленні прав інтелектуальної власності, охороні цих прав та управління ними.

Згідно з Законом України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» інформаційне забезпечення трансферу технологій», трансфер технологій також визначається як «передача технології, яка оформляється шляхом підписання між фізичними та/чи юридичними особами двостороннього чи одностороннього договору, яким встановлюється, змінюються чи зупиняються майнові права та обов’язки по технології та/чи її компонентів».

В сфері трансферу технологій система інформаційного забезпечення включає:

- доступ до онлайнових патентних і непатентних (науково-технічних) ресурсів і публікацій, що стосуються промислової власності;

- допомога в області пошуку та отриманні технічної інформації;

- навчання пошуку інформації в базах даних;

- пошук по запиту (новизна, рівень техніки та порушення прав);

- моніторинг технології та діяльності конкурентів;

- надання базової інформації, що стосується законодавства, управління та стратегій в області промислової власності, а також комерціалізації технології та її маркетингу.

Для виконання частини з цих завдань на державному рівні створено уповноважений орган з питань реалізації державної політики в сфері трансферу технологій, а також завдання трансферу технологій входять до повноважень центральних органів виконавчої влади, Національна академія наук України та галузеві академії наук у межах своїх повноважень забезпечують інформаційно-консультаційний супровід трансферу технологій через заклади та організації державної системи науково-технічної інформації шляхом збору, введення обліку, архівного збереження, розповсюдження у встановленому законодавством порядку наукової, конструкторської та проектної документації, розповсюдження науково-технічної, кон’юктурно-економічної та патентної інформації, пов’язаної із технологіями та їх складовими.

Ряд країн збільшують виробництво та підвищують добробут в основному не за рахунок дослідів та розробок, комерціалізації їх результатів, а в результаті абсорбції вже відомих технологічних знань. Для цього потрібно використовувати всі доступні канали дифузії знань, намагатися збільшити абсорбційний потенціал підприємств, створити стимули до його нарощування та використання [2].

Найбільше значення для процесу «підхоплення» технологічних знань мають два канали дифузії: відкритий інформаційний канал та канал трансферу комерційних знань. Дія третього каналу – трансформації відкритих знань у передконкуруючі та конкуруючі – також може вплинути на процес підхоплення, але в суттєво меншій мірі.

Для ефективного функціонування відкритого інформаційного каналу важливі наступні компоненти:

1)   розвиток загальної, вищої та професійної освіти;

2)   становлення процесів реінжирингу та копіювання технологій;

3)   організація вільного доступу до технічної інформації шляхом використання друкованих видань та Інтернету.

Невисокий рівень середньої освіти помітно обмежує можливість використовувати накопичені у світі запаси знань. У якості прикладу можна привести Індію, де середня освіта не стала масовою. Відмітимо, що саме високий рівень грамотності в Китаї у більшій мірі обумовив інтерес іноземних інвесторів щодо використання дешевої китайської робочої сили, що сприяло масштабній дифузії глобальних технологічних знань в КНР.

Якщо середня освіта недостатньо розповсюджена в країні, то частково покращити ситуацію із формуванням людського капіталу можуть інвестиції у вищу освіту. На це і розраховував уряд Індії, активно інвестуючи в розвиток таких вищих навчальних закладів, як Індійський інститут технологій та Індійський інститут менеджменту. Випускники цих ВНЗ стали спеціалістами світового класу в інженерних науках та менеджменті. В результаті в країні була створена критична маса інженерів та менеджерів, що забезпечували успішний розвиток сфери програмного забезпечення та інформаційно-комунікаційних технологій.

Разом з тим, важливо мати не просто освічене економічно активне населення, але і робочу силу, знайому із основами управління технологічно складним виробництвом, що мають необхідні технологічні навики та здатні виробляти технологічно складну продукцію. Наявність відповідних спеціалістів активізує процеси реінжиниргу та копіювання технологій. Необхідно не лише підвищити якість та розширити масштаби технічної освіти у ВНЗ, але й організувати професійне та спеціальне внутрішньо-фірмове навчання. Остання форма дозволяє отримати навички взаємодії з передовими технологіями та нові технологічні знання. Можна запропонувати розглядати рівень сприйняття іноземного досвіду. Для цього потрібно використовувати можливості, пов’язані із залученням прямих іноземних інвестицій.

У той же час навіть при наявності якісного людського капіталу досить часто вдається ефективно його використовувати, забезпечувати масштабну дифузію знань, отриманих як у країні, так і за її кордонами, якщо не розвинуті інші компоненти каналів трансферу знань, слабі відповідні стимули.

Канал трансферу комерційних знань функціонує за рахунок традиційного розуміння дифузії технологій в уречевленій та не уречевленій формах. Суть останньої полягає в імітації, адаптації та модернізації вже відомих (але нових для даної фірми) інноваційних продуктів, послуг та процесів, включаючи методи виробництва, організаційні та маркетингові зміни, розроблені іншими фірмами. Щоб досягти масштабної дифузії знань, що імпортуються із-за кордону та отримані в країні, потрібні відповідні механізми. Іншими словами, треба створити інституційну інфраструктуру, що включає служби надання технічної підтримки та забезпечення необхідною інформацією, інститути стандартизації та контролю якості.

Центральне питання в процесах трансферу комерційних знань з-за кордону – це залучення інвестицій. Щоб іноземні інвестиції прийшли в країну, треба покращити умови ведення бізнесу (створити сприятливий інвестиційний клімат, значно знизити рівень корупції, розвивати інфраструктуру), забезпечити економічні стимули та необхідний інституційний режим. Для отримання важливих для країні екстерналій від інвесторів необхідна зважена проактивна держана політика та переговірна сила у органів державної влади.

Інформаційна складова є неодмінною складовою будь-яких досліджень і розробок. Успіх їхньої комерціалізації значною мірою визначається повнотою і якістю інформації, доступної учасникам цих проектів (підприємцям, органам влади, потенційним партнерам по просуванню на ринок і реалізації розробок, потенційним інвесторам як в Україні, так і за кордоном). Інформаційне забезпечення є, мабуть, найбільш важливим і виражається в наданні різноманітних послуг підприємствам, у тому числі:

- інформаційних (інформація з державних і комерційних баз даних, забезпечення друкованою продукцією, доступ до загальнодоступних телекомунікаційних мереж, збір інформації з місць і т.д.);

- аналітичних (маркетинг, аудиторська допомога, страхування, первинна експертиза проектів, надання комп'ютерів і програмного забезпечення);

- операційних (підготовка реклами, вирішення конкретних завдань, оренда техніки);

- інвестиційних (комерційних, адресних, юридичних та інших послуг);

- телекомунікаційних: вихід на вітчизняні й міжнародні мережі (доступ до вилучених баз даних, телеконференціям, електронній пошті).

Основні причини низької ефективності трансферу технологій полягають у наступному:

- вчені-розробники, як правило, не знають ринку і навряд чи навіть віддалено представляють, як отримані ними наукові результати можуть бути трансформовані в ринковий продукт;

- економічні агенти ринку (менеджери компаній) практично не знайомі з характером сучасної науки, структурою та найважливішими напрямками її діяльності, проривними досягненнями. Вони не завжди можуть судити про вірогідність наукових результатів, пропонованих для реалізації, і їхньої технологічної ефективності;

- держава (в особі політиків і технічних експертів) покликана встановлювати правила трансферу технологій, слабо уявляє собі реальну атмосферу життя наукових лабораторій, умови проведення досліджень і розробок технологій, можливі наслідки впровадження прийнятих законодавчих положень для виробництва наукового знання та його подальшої комерціалізації.

Таким чином, провідною проблемою є відсутність загальної інформаційної стратегії забезпечення трансферу. У цей час дана діяльність ведеться різними центральними органами влади, інститутами розвитку, у рамках галузевих програм, однак не є погодженою, базується на застарілих технологіях забезпечення комунікаційної діяльності. Компанії, що приймають участь в інформаційній підтримці активності державних органів та інститутів розвитку, не мають стратегічного бачення і достатнього досвіду, механічно переносять досвід інших галузей у цю складну сферу. Автори [4] відзначають, що вирішення цих проблем можливо винятково за рахунок створення системної практики комунікації на всіх етапах і напрямках розвитку інноваційної системи.

На основі розробленого нами підходу до трансферу технологій як взаємодії компонентів інноваційних систем інформаційне забезпечення трансферу технологій у високотехнологічних сферах можна розглянути в двох аспектах:

1) технологічний форсайт – вибір орієнтирів науково-технічного розвитку на регулярній основі шляхом формування списку пріоритетів, які раз в декілька років аналізуються та коректуються з урахуванням глобальних тенденцій інноваційного розвитку, що сприяє формуванню інноваційних технологій, що здійснюється в межах трансферу технологій.

Метою форсайта є не просто підготовка аналітичного прогнозу по найбільш проблемних напрямках, детальних сценаріїв або економічних моделей, але й прагнення об'єднати зусилля основних учасників процесу змін, створити для них умови для того, щоб діяти на випередження, для консолідації. Не менш важливої складової цілі форсайту є створення мереж (Network) висококваліфікованих і зацікавлених у діях його учасників. Саме ці мережі, що складаються з представників влади, бізнесу, цивільних інститутів, громадських організацій і вчених, які в стані сформулювати ефективну відповідь на політичні, економічні, соціальні та інші виклики, оскільки вони, як учасники процесу, готові усвідомлено застосовувати наявні в їх розпорядженні ресурси інноваційного розвитку.

2) інфраструктурна складова – сукупність суб'єктів інноваційної діяльності, що забезпечують умови, необхідні для здійснення інноваційної діяльності та функціонування процесів трансферу технологій. Зазначені елементи, зокрема, забезпечують функціонування баз даних, використання яких дозволяє забезпечити інформаційний супровід процесу трансферу технологій.

Важливе місце у функціонуванні національної інноваційної системи займають системи науково-технічної інформації, інформаційного забезпечення інноваційної діяльності на основі інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), створення електронного середовища для діяльності бізнесу та держави, використання мережі Інтернет.

У діяльності інформаційної інфраструктури можна виділити три складові. Інформаційна складова являє собою загальнодоступну структуру й носить характер інформаційно-довідкової системи. Наявний банк даних поповнюється інформаційними ресурсами. Консультаційна складова охоплює структури по консультаційному обслуговуванню щодо економічного аналізу, організації, бізнес-плануванню, моніторингу. Інноваційна складова забезпечує створення інновацій на базі нових знань, що дозволяють споживачеві перевести виробництво на більш високий рівень розвитку через їх комерціалізацію.

3) комплекс інноваційних та маркетингових комунікацій – спеціалізований напрямок комунікаційної діяльності, метою якого є стимулювання активного міжгалузевого діалогу і розробка методології та інструментів, що сприяють сталому розвитку інноваційного суспільства.

Інновації є результатом взаємодії держави, бізнесу, наукового та освітнього співтовариств. Ці зв'язки засновані на цілій системі керованих комунікацій – scіentіfіc relatіons – це комунікаційний інструментарій, спрямований на завдання підтримки виробництва знань, трансферу їх в економіку та просування інноваційних високотехнологічних товарів.

Концепція маркетингу інновацій лежить в основі дослідження ринку та пошуків конкурентної стратегії підприємства. Маркетинг розглядає інновації не просто як впровадження нових продуктів або послуг, а як засіб підвищення конкурентоздатності компанії, збільшення прибутку. В цьому контексті важливим є аналіз попиту на нововведення, тому що саме на ньому базується інноваційна стратегія.

Використання зазначеного підходу дозволить мінімізувати асиметричність інформації на ринку технологій, що виникає через обмежену раціональність економічних агентів. Зменшення асиметричності в даному випадку обумовлене використанням інструментарію прогнозування та визначення потенційних користувачів технології.

Варто виділяти три основних види асиметричності інформації, властиві ринку інтелектуальної власності [1]:

1) асиметричність інформації про ціну об’єкта інтелектуальної власності в агента-покупця;

2) асиметричність інформації про якість об’єкта інтелектуальної власності в агента-покупця;

3) асиметричність інформації про конкурентів у продавців об’єкта інтелектуальної власності.

Основними причинами асиметричності інформації є:

- витрати ресурсів на одержання інформації;

- ненадійність інформації в силу її старіння;

- втрата частини інформації внаслідок того, що економічні агенти не в змозі запам'ятати та переробити весь обсяг доступної їм інформації;

- відсутність необхідних знань і навичок в економічних агентів, що дозволяють адекватно переробити вступник інформацію;

- навмисне приховування інформації учасниками обміну на ринку.

Серед основних комунікаційних проблем, наявність яких стає причиною блокування розвитку інновацій, варто виділити наступні:

- розірваність інформаційних просторів наукової періодики;

- розірваність комунікацій між корпоративними інвесторами та інноваційними інфраструктурами (включаючи наукові центри), практично повна відсутність інноваційних навичок і розуміння завдань інвесторів у науковців;

- критичне відставання в навичках і масштабі маркетингу інновацій від світових лідерів.

Не дивлячись на те, що юридична наука приділяє багато уваги питанням правого забезпечення інноваційного процесу, поки що відсутнє комплексне бачення правого регулювання трансферу національних технологій за кордон при всіх наявних розробках в області правого забезпечення тих чи інших саме інфраструктурних елементах інноваційної системи. Тобто, законодавство існує, але фактично не регулює спеціальні можливості інвестування в технологічний бізнес.

Для кращого розвитку інноваційних процесів інфраструктура трансферу технологій повинна бути поширена за межі нашої держави – на міжнародні ринки, щоб прибуток та вигода в економічній, соціальній, технологічній та наукових сферах були максимальними. Трансфер технологій є складовою міжнародного науково-технічного співтовариства держав, що розширяє можливості його фінансування. Комерційний ефект від технологій, що переданні за кордон багато в чому залежать як від ефективності приймаючого співтовариства, так і від ефективності функціонування інфраструктури національного трансферу.

Також в Україні необхідно здійснити кардинальні реформи щодо інформаційного аспекту трансферу технологій: підвищити механізми підвищення щодо інформаційної освіченості вищих навчальних закладів, суспільних та наукових організацій щодо інноваційних технологічних моментів у країні, доведення цих даних до народних мас, збільшення мережі інформаційного покриття трансферної мережі, щоб наша країна була більш зацікавлена в інноваційних змінах науково-технічного прогресу і т.п.

В Україні необхідно створити реально працюючий механізм пошуку підтримки науково-обґрунтованих наукових ідей та проектів, які зможуть знайти комерційне застосування шляхом створення нових компаній або при впровадженні на існуючих промислових підприємствах. Доцільно використовувати при цьому компетенцію та досвід спеціалістів ряду західного фонду, підписавши із ними відповідні угоди.

Одна із практик ІnCo – комунікація в сфері інновацій на рівні місцевих співтовариств, регіонів (Іnnovatіon Communіcatіon for the Local Communіty, ІnLoCom) – практика, що націлена на розвиток місцевого інноваційного співтовариства, створення відкритих, прогресивних регіонів, заснованих на інноваціях і сталому розвитку.

Відповідно до класичного визначення, завдання практики для всіх учасників є:

- заохочення участі інноваторів з регіонів в інноваційній діяльності як на рівні регіону, так і на загальнодержавному рівні;

- розвиток творчого потенціалу і людських ресурсів;

- культивація відкритості до змін і співробітництва;

- підвищення розуміння ролі інновацій та особистого творчого капіталу серед представників місцевих співтовариств;

- встановлення надійних відносин і взаєморозуміння між стейкхолдерами в рамках спільної діяльності в різних проектах;

- поширення інформації про історії успіху серед місцевого співтовариства;

- заохочення вдалих практик і просування ідей, що народилися на регіональному рівні в країні та світі;

- зміцнення образу країни як країни з розвиненим інноваційним простором.

Висновки з цього дослідження і перспективи подальших розвідок. На даний момент наша держава потребує надійних інвестиційних потоків та правильних, нових стратегій щодо технологічного розвитку з урахуванням всіх тих факторів та критеріїв, яких притримуються більш розвинуті країни світу, щоб складати їм гідну конкуренцію та розвивати власні прогресуючі процеси в країні. Основна мета інформаційного забезпечення трансферу технологій полягає в стимулюванні відкритого діалогу стейкхолдерів інноваційної діяльності та їх співробітництва за допомогою спеціалізованих підходів. Це особливе поле діяльності організаційних і корпоративних комунікацій, що в довгостроковій перспективі впливають на економіку та суспільство, зокрема, на формування і розвиток інноваційного суспільства. В подальших дослідженнях необхідно розробити критерії ефективності системи інформаційного забезпечення трансферу технологій в міжнародному контексті.

Список використаних джерел

1.    Буевич, А.П. Экономическая сущность интеллектуальной собственности и методология ее оценки : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. экон. наук : 08.00.01 / Буевич Анжелика Петровна. – М., 2004.

2.    Голиченко О. Модели развития, основанного на диффузии технологий / О. Голиченко // Вопросы экономики. – 2012. – № 4. – С. 117–131.

3.    Инструментарно-методическое обеспечение механизма взаимодействия инновационно-ориентированных субъектов на региональном уровне / М.А. Боровская, Т.В. Морозова, М.А. Масыч, Т.В. Федосова, И.К. Шевченко, Б.В. Катаев, А.А. Кокорев, А.И. Костюк, Е.Н. Курунина, А.Ю. Павлов. Под ред. проф. М.А. Боровской. – Таганрог: Изд-во ТТИ ЮФУ, 2010. – 157 с.

4.    Лапшов А.Б. Коммуникации в сфере инноваций. К вопросу концептуализации мировой и российской практики / А.Б. Лапшов, Е.Б. Кузнецов // Медиаскоп. – 2011. – № 1. – С. 23.

5.    Семенов Е.В. Форсайт как явление культуры / Е.В. Семенов // Наука. Инновации. Образование. — Вып. 5. — М.: Языки славянской культуры, 2008.

6.    Чумаченко Б. Некоторые аспекты формирования рыночной инфраструктуры трансфера технологий / Б. Чумаченко, К. Лавров // Проблемы теории и практики управления. - 2003. – № 3. – С. 81–85.

7.    Ямчук А.В. Теоретико-методичні основи інформаційно-аналітичного забезпечення трансферу технологій в національному господарстві / А.В. Ямчук // Проблеми науки. — 2012. – № 2. – С. 2–7.