Тематичний напрям 6.

Тематичний напрям 6.

Інформаційне суспільство як пріоритет стійкого соціально-економічного розвитку

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО: ПОСТУП ДО ГУМАННОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА СУКУПНІ ПРОБЛЕМИ

Приставська Ірина Володимирівна,

студентка IV курсу, спеціальності

«документознавство та інформаційна діяльність»

ВП «ЛФ КНУКіМ»

Сучасна НТР, що завершилася наприкінці 80-х – на поч. 90-х років, заслужено вважається техноло­гічною революцією, а завдяки підсиленню і доповненню процесами інформатизації виробничого та суспільного життя, її справедливо називають інформаційно-техноло­гічною революцією. Основною рисою перевороту, здійсненого внаслідок революції, є структурна перебудова суспільного виробництва на основі наукомістких техно­логій, мікропроцесорної техніки, інформатики, радіотехніки, автоматичних систем управління, біотехнології.

Серцевиною трансформаційних процесів, пов’язаних з технологіями, є оброблення інформації та комунікації. Проте інформа­ція в сучасній технологічній революції відіграє не центральну роль. Вирішальним є використання знань та інформації для генерування знань і пристроїв, що обробля­ють інформацію і здійснюють комунікацію, забезпечують зв'язок між ефективністю інновації та напрямами їх використання. Внаслідок цього, кумулятивне поширення тех­но­логії нескінченно збільшує її результативність в міру того, як широко технологія засвоюється та перевизначається її користувачами. Тим самим нові інформаційні тех­нології є не просто інструментами, якими слід користуватися, а й про­цесами, які необхідно розробляти. Відповідно, одержує матеріальне підтвердження теза про те, що фактично творчість людини, її думка стали безпосередньою продук­тивною силою, а не просто вирішальним елементом виробничої системи.

Серед фундаторів концепції постіндустріального розвитку частіше всього називають прізвища представників американської та французької соціологічних шкіл: А. Турен («Постіндустріальне суспільство», 1969), Ж. Фурастьє («Від критий лист чотирьом мільярдам людей», 1970), Д.Белл (1959 р.; «Прийдешнє постіндустріальне суспільство», 1973), Г. Кан і Е. Вейнер («2000 рік. Рамки для роздумів про наступні тридцять три роки», 1967), та багатьох інших.

Ґрунтуючись на технократичному підході, американські вчені Уолт Ростоу,ДаніелБелл допускали подальшу еволюцію капіталізму у сторону форму­вання «постіндустріального суспільства», відмінною рисою якого стає уже не висо­кий рівень техніки, а широке розповсюдження і всебічне використання знань. Висування на перший план інтелектуальної складової суспільного розвитку є характерною ознакою концепцій «постіндустріального суспільства».

Вперше цю концепцію сформулював Д. Белл у книзі «Прийдешнє постіндустрі­альне суспільство» (1973), в якій окреслив характерні риси такого суспільного устрою і шукав певні їх ознаки на сучасному етапі розвитку. У першу чергу він виділив роль наукових знань, які забезпечують прийняття рішень на основі «інтелекту­альних технологій». Він відмітив зміни в соціальній структурі суспільства у сторону його інтелектуалізації та вирівнювання. Найважливішими суспільними елементами стають університети, науково-дослідні інсти­тути та організації. Відповідно роль «економіки бізнесу» зменшується і панівне становище займають носії теоретичних знань, висококваліфіковані фахівці у різних сферах людської діяльності. На зміну «економізованій» моделі суспільства прихо­дить «соціологізо­вана» [1,274-278].

Загальна інформатизація, створення комп'ютерних і комунікаційних мереж змінить споживчі цінності індустріального суспільства на користь більш високоморальних гуманістичних цінностей. Найвагомішим наслідком «інформаційної» революції буде зміна системи влади, яка ґрунтуватиметься виключно на знаннях. Влада знання призведе до зміни джерел влади на користь знань, і це становить суть прогресивної трансформації суспільства. Процес поступу до становлення такої влади Е. Тоффлер простежує у праці «Зрушення влади. Знання, багатство і насильство на порозі XXIсторіччя» (1990).

Поступово ідеї постіндустріального суспільства модифікувалися в концепцію «інформаційного суспільства», хоча саме поняття стало вживатися у науковій літе­ра­турі ще у другій половині 1960-х років. Вперше застосував термін «інформаційне суспільство» професор Токійського технологічного інституту Ю. Хаямі (Японія). У його роботах високоіндустріальне суспільство визначається як таке, в якому розви­ток комп’ютеризації надасть людям доступ до надійних джерел інформації й позба­вить їх рутинної роботи, забезпечить високий рівень автоматизації виробництва. Виробництво інформаційного продукту, а не продукту матеріального, на думку уче­ного, буде рушійною силою утворення й розвитку суспільства.

Найцікавіша філософська концепція інформаційного суспільства належить японському ученому Й. Масуда. Основні принципи побудови такого суспільства представлені в його книзі «Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство». Фундаментом нового суспільства стане, на думку автора, комп'ютерна технологія, головну функцію якої він бачить у заміщенні або в значному посилен­ні розумової праці людини. Провідною галуззю економіки стане інтелектуальне виробництво, продукція якого буде акумулюватися і поширюватися за допомогою нових телекомунікаційних технологій. Й. Масуда стверджує, що інформаційна епоха, яку принесли з собою комп'ютерна технологія й засоби комунікацій, не просто здійснить великий соціально-економічний вплив на сучасне індустріальне суспільство, вона спричинить суспільні зміни такого масштабу, які викличуть трансформацію сучасної системи в повністю новий тип людського суспільства, тобто в інформаційне суспільство [1,398].

Відомий англійський учений Т. Стоуньер стверджував, що інформацію, як і капітал, можна накопичувати й зберігати для майбутнього використання. У постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси перетворяться, як він вважає, у найбільше потенційне джерело багатства. У зв'язку з цим треба усіма силами розвивати, першочергово, нову галузь економіки – інформаційну.

Підсумовуючи короткий огляд процесу еволюції концепції інформаційного суспільства і враховуючи окремі характеристики, його можна визначити як суспільство, в якому:

·  кожен член суспільства має можливість вчасно й оперативно одержувати за допомогою глобальних інформаційних мереж повну й достовірну інформацію будь-якого виду й призначення з будь-якої держави, перебуваючи при цьому практично в будь-якій частині географічного простору;

·  реалізується можливість оперативної, практично миттєвої комунікації кожного члена суспільства з державними та суспільними структурами поза залежністю від місця проживання на земній кулі;

·  трансформується діяльність засобів масової інформації (ЗМІ) по формах створення та поширення інформації, розвивається й інтегрується з інформаційними мережами цифрове телебачення. Формується нове середовище – мультимедіа, в якому поширюється також інформація із традиційних ЗМІ;

·  зникають географічні й геополітичні кордони держав у рамках інформаційних мереж;

·  у суспільстві виробляється, функціонує й доступна будь-якому індивідові, групі або організації сучасна інформаційна технологія;

·  є розвинені інфраструктури, що забезпечують створення національних інформаційних ресурсів;

·  відбувається процес прискореної автоматизації й роботизації всіх сфер і галузей виробництва й керування;

·  відбуваються радикальні зміни соціальних структур,  наслідком яких виявляється розширення сфери інформаційної діяльності й послуг.

Можна виділити й інші відмінні риси та ознаки інформаційного суспільства: вирішена проблема інформаційної кризи, тобто розв'язана суперечка між інформаційною лавиною й інформаційним голодом та забезпечується пріоритет інформації порівняно з іншими ресурсами; в основу суспільства закладаються автоматизовані генерація, зберігання, обробка і використання знань за допомогою новітньої інформаційної техніки і технології, яка набуде глобального характеру, охоплюючи всі сфери соціальної діяльності людини і, як результат, сформується інформаційна єдність усієї людської цивілізації; за допомогою засобів інформатики реалізовується вільний доступ кожної людини до інформаційних ресурсів усієї цивілізації, внаслідок чого формується єдиний інформаційно-комунікаційний простір; утверджується домінування в економіці нових технологічних укладів, що базуються на масовому використанні перспективних інформаційних технологій, засобів обчислювальної техніки й телекомунікацій; створений і розвивається ринок інформації та знань як факторів виробництва на додаток до ринків природних ресурсів, праці й капіталу, здійснюється перехід інформаційних ресурсів суспільства в реальні ресурси соціально-економічного розвитку, фактичне задоволення потреб суспільства в інформаційних продуктах і послугах; зросла роль інформаційно-комунікаційної інфраструктури в системі суспільного виробництва; значно зріс рівень науково-технічного й культурного розвитку за рахунок розширення можливостей систем інформаційного обміну на міжнародному, національному й регіональному рівнях й, відповідно, підвищилась роль кваліфікації, професіоналізму й здатностей до творчості як найважливіших характеристик послуг праці.

Окрім перелічених позитивних характеристик прогнозуються і небезпечні тенденції, які матимуть прояви в інформаційному суспільстві: значно зріс вплив на суспільство засобів масової інформації, що дає можливість їх власникам маніпулювати суспільною свідомістю; інформаційні технології можуть зруйнувати приватне життя людей і організацій; все більше окреслюється проблема відбору якісної й достовірної інформації; багатьом людям буде важко адаптуватися до середовища інформаційного суспільства. Існує небезпека розриву між «інформаційною елітою» і споживачами. Нарешті, соціально несправедливим є колосальний розрив між групами людей і окремими наддержавами, які володіють інформацією, виробляють її та маніпулюють нею у вузьких і корисливих гегемоністських цілях та переважаючою більшістю людства, яке не має можливості одержати доступ до неї.

Загалом є очевидною незворотність і неминучість формування інформаційного суспільства у загальносвітовому масштабі, що повинно призвести до зменшення розриву між бідними і багатими країнами та народами, забезпечити комфортне і раціональне існування громадян та всієї людської спільноти. При цьому є очевидним, що головна мета побудови інформаційного суспільства – поліпшення життя людей, створення умов для їх максимальної самореалізації. А вона може бути досягнута лише при дотриманні ключового принципу: будь-який розвиток повинен опиратися не на матеріальні речі і технології, а на людей і знання.

Список використаних джерел:

1.    Мочерний С. В. Історія економічних вчень (Сучасна економічна думка): навч. посібник / С. В. Мочерний, М. В. Довбенко. Львів: «Новий світ 2000», 2006. - 488с.

2.    Юкіш В.В. Історія економіки та економічної думки: навч. посібник / В.В. Юкіш, Т. Б. Овчинікова.- Львів: «Сполом», 2010. -513с.

РОЛЬ КОМУНІКАЦІЇ У СТВОРЕННІ СПІЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНГО ПОЛЯ В УКРАЇНІ

Синеджук Світлана Іванівна,

слухач магістратури «Державна служба» денної форми навчання

за спеціальністю «Адміністративний менеджмент»,

Кафедра державного управління та місцевого самоврядування

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Історичний досвід свідчить, що країни, які не спромоглися своєчасно поповнити національний інформаційний простір більш ефективними технологіями, сповільнювали свій економічний розвиток. І навпаки, країни, що мали потужний інформаційний потенціал швидко відновлювали свою роль у світовому розподілі сфер впливу навіть після воєнних поразок. Тому наповнення національного інформаційного простору новітніми технологіями, що здатні істотно підвищити як адекватність віддзеркалення реальності, так і продуктивність інформаційної діяльності в суспільстві, є нагальною потребою, що у свою чергу визначає можливості захисту національних інтересів .

В момент, коли Україна мусить протистояти інформаційно-пропагандистським акціям інших держав, які через вторгнення в інформаційний простір України намагаються забезпечити свої політичні та економічні інтереси, що створює загрозу національній безпеці України, надзвичайно небезпечним є використання засобів масової інформації окремими, подеколи — протиборними політичними силами і такі факти негативно впливають на імідж держави.

Некомпетентність працівників державних органів і установ також негативно впливає на якість і спрямованість інформаційного матеріалу і тим самим створює можливість соціально-політичних конфліктів. Недостатній професійний рівень працівників засобів масової інформації, вплив на засоби масової інформації організованої злочинності, мафіозних структур, що намагаються перешкодити розбудові міцної демократичної держави. А отже, з'являється інформаційна продукція, що підриває авторитет і довіру до правоохоронних органів, державних структур .

Комунікативна компетентність і комунікативний досвід суб'єктів інформації також створюють певний комплекс установок, умов, що опосередковують відмінності в суб'єктивному сприйнятті інформації, виникненні суперечностей між учасниками комунікативного процесу й комунікативним простором у разі відсутності в останньому умов для ефективного обміну інформацією, налагодження взаєморозуміння та діалогу.

«Комунікація» в широкому розумінні цього слова ототожнюється із поняттям «спілкування». Але характеризувати комунікацію лише як обмін інформацією — це не тільки зводити її до процесів, які відбуваються в будь-яких інформаційних системах, а й не помічати її специфіки, котра проявляється в такому: комунікація передбачає наявність єдиного комунікативного простору; учасники комунікації є активними суб'єктами взаємного інформування, тобто, спрямовуючи інформацію, один учасник спілкування передбачає активність іншого; інший, своєю чергою, також має орієнтуватися на мотиви, цілі, установки партнера, аналізувати їх (окрім, звичайно, аналізу власних мотивів, цілей, установок); у процесі комунікації відбувається взаєморозуміння (непорозуміння), яке досягається наявністю зворотного зв'язку, а також значущістю інформації; у ході обміну інформацією можуть виникнути комунікативні бар'єри.

Сказане наводить на думку про те, що досягти взаєморозуміння під час комунікації і створити спільне інформаційне поле — справа надзвичайно складна. Здавалося б, і комунікатор, і реципієнт бажають, щоб їхня інформація була зрозумілою. Водночас, щоб вона справді стала такою, необхідно осилити складний комунікативний процес.

На складність комунікації вказує чимало дослідників. Саме цій проблемі — визначенню поняття «Соціальні комунікації» — приділив увагу В. Різун: «Соціальні комунікації — така система суспільної взаємодії, яка включає визначені шляхи, способи, засоби, принципи встановлення і підтримання контактів на основі професійно-технологічної діяльності, що спрямована на розробку, провадження, організацію, удосконалення, модернізацію відносин у суспільстві, які складаються між різними соціальними інститутами, де, з одного боку, у ролі ініціаторів спілкування найчастіше виступають соціально комунікаційні інститути, служби, а з іншого, — організовані спільноти (соціум, соціальні групи) як повноправні учасники соціальної взаємодії» [3].

Встановлення й підтримання контакту — саме навколо цього стрижня і потрібно розглядати елементи цього синтетичного поняття. Але, як вважає Дж. Пітерс, «неможливість контакту, на яку стільки нарікали в минулому, може виявитись центральною і благотворною властивістю людської долі. Мрія про комунікацію залишає надто мало поваги до людської недоступності.

Подолання розривів за допомогою «кращої» комунікації може позбавити солідарність і любов усього їхнього змісту». За словами Пітерса, ми маємо надто суворі вимоги до комунікації, а насправді вона є «рідкісним дотиком до іншості, а не поєднанням свідомостей». Складова поняття комунікації — проект узгодження «Я» 3 «Іншим», який ще Гегель трактував як «своє інше», а некласична філософія як «буття-з» (Хайдеггер), «спів-буття» (Сартр: «мені потрібен Інший, щоб цілісно осягнути усі структури свого буття»), «буття-один-з-одним» (Бінсвангер), «Я — Ти» (Бубер), «Я, що знайдене на дні Іншого» (Дельоз).

Одним з різновидів проекту узгодження «Я» з «Іншим» є діалог  — взаємодія між суб’єктами, за допомогою якої відбувається розуміння (протилежний діалогу тип комунікації — «розсіювання» [4].

Ця система може бути плідною для поглиблення розуміння комунікації як найпотужнішого поняття перетину кордонів, як поняття, що, з одного боку, запрошує до роздумів про наші стосунки з творіннями, кожне з яких позначено маркером «Інший»: тендерна, расова, національна, класова, політична, поколінева, сексуальна, інтелектуально-розумова іншість, а, з іншого, — про ідентифікаційні стосунки із власним «Я».

На суб'єктів спілкування комунікативний простір впливає не лише безпосередньо, загальною інформацією, яка утворилася в процесі її обміну, але й через засоби комунікації, встановлені в конкретному соціально-психологічному середовищі правила спілкування, моральні норми взаємодії, звичаї, мовленнєві ритуали [5].

Спільна комунікативна дія суб'єктів спілкування передбачає наявність зворотного зв'язку, — тобто інформації про те, як реципієнт сприйняв комунікатора і його повідомлення, оцінив його поведінку і слова. Якщо інформація проходить від одного суб'єкта до іншого й повертається назад, вона пов'язує партнерів у загальне інформаційне поле. Інформація, яка зародилася в результаті обміну (уточнення, доповнення тощо), набагато глибша від первинної. Вона може різнитися від попередньої за смислом. Більше того, загальне інформаційне поле містить загальний настрій, дещо про особистості кожного суб'єкта, певне, ледь помітне ставлення один до одного. Проте виникнення загального інформаційного поля ще не розв'язує проблеми, яка веде до взаєморозуміння.

Український народ сьогодні проходить випробування свободою. Згадуються мудрі слова Івана Павла II під час його зустрічі з українською молоддю у Львові 26 липня 2001 р.: «Свобода вимоглива й, у певний спосіб, коштує більше, ніж неволя» [6].  Головною суспільно-політичною подією 2013-2014 років для більшості населення України беззаперечно став Євромайдан. Більше того, Майдан дав поштовх новим демократичним процесам, сформував нових громадських лідерів, став каталізатором переоцінки цінностей. 

Національне законодавство у сфері комунікативної діяльності — інструмент суспільного розвитку в умовах глобальних культурних трансформацій. Вплив сучасних глобалізаційних процесів на комунікацію, засоби масової інформації, розвиток індустрій комунікації, захист прав та інтересів в епоху інформаційного суспільства вимагає трансформації національного законодавства таким чином, щоб воно було здатним забезпечити інтереси громадян відповідно до вимог сучасного суспільного розвитку. Без почуття патріотизму як своєрідного кодексу моральних цінностей, історичної пам'яті та ідейно-світоглядних принципів, що передбачають відданість окремій історичній спільноті, важко уявити процес формування системи інституцій, здатних забезпечити свободу, рівність та громадянську повагу. Без любові до своєї батьківщини, без визнання гідності людини й цінності людської особистості як ключового елементу права важко сподіватися на динамічну трансформацію нашої країни.

Не менш актуальною для сучасної України є і проблема регіоналізації держави. Культурна, мовна, релігійна відмінність регіонів, орієнтація на різні моделі розвитку суспільства, схильність до підтримки різних, а іноді й протилежних, векторів зовнішньої політики стало причиною того, що протягом усіх 23 років незалежності в Україні так і не було досягнуто суспільної єдності й порозуміння, єдиного бачення перспектив розвитку держави.

Основною метою комунікаційної політики Української держави має стати створення належних умов для формування повноцінної особистості, а через неї - формування повноцінної, повнокровної нації. Це можливе не тільки через політичні та економічні реформи, а й завдяки відновленню й модернізації соціокультурного середовища суспільства. При цьому, ясна річ, слід виходити із самобутності України, на яку звертав увагу один із провідних українських етнопсихологів XX століття Володимир Янів: «... Наша межовість у майбутньому може статися для нас нашою силою, так як поки що вона є нашою слабістю. Вона може статися основою нашої неповторної оригінальності і нашого післанництва» [7].

Отже, держава має гарантувати прозорість, публічність і системність проведення політики в сфері інформації та комунікації, принципом якої має стати забезпечення максимально широкої участі людини та інститутів громадянського суспільства у процесі прийняття рішень [8].

Нині необхідним елементом забезпечення комунікативної і інформаційної безпеки країни є входження України до глобального інформаційного простору; реалізації пріоритетів та здійснення заходів Національної програми інформатизації, державних цільових та інших бюджетних програм спрямованих на розвиток інформаційно-комунікаційних технологій та розбудову інформаційного суспільства; підвищення ефективності використання фінансових, матеріальних та людських ресурсів, які спрямовуються на побудову інформаційно-аналітичних систем органів державної влади.

Українській владі насамперед необхідно визначитися з пріоритетами державної політики в управлінні суспільним життям, розробити науково обґрунтований, а не популістський план розвитку країни на найближчі 20—30 років. Жодне суспільство не може прогресивно розвиватися, не зробивши трьох речей: 1) критично оцінити минуле, знати, яке коріння та яку спадщину має; 2) зрозуміти, що являє собою сьогодні; 3) усвідомити, куди прямує та чого прагне.

 Список використаних джерел:

1. Національна безпека країни: наукова доповiдь Нацiонального iнституту стратегічних дослiджень // [Електронний ресурс]. ¾ Режим доступу : http://old.niss.gov.ua/book/otch/roz13.htm.

2. Oмельчук А.І. Комунікативна культура державного службовця: понятійно-категорійна сутність [Електронний ресурс]   / А. І. Омельчук // Електронне наукове фахове видання "Державне управління: удосконалення та розвиток". ¾ Режим доступу : http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=312.

3   . Різун В.В. Начерки до методології досліджень соціальних комунікацій / В.В. Різун // Світ соціальних комунікацій: наук. журн. [гол. ред. О.М. Холод]. — Т. 1 — КиМУ, ДонНУ, 2011. —11 с.

4. Дж. Пітерс. Слова на вітрі. Історія ідеї комунікації : [пер. з англ. А. Іщенка] / Дж. Пітерс — К . : Видавничий дім «КМ Академія», 2004. — 302 с.

5. Казакова Т.В. Складові поняття «комунікація» як методична проблема курсу «Теорія і історія соціальних комунікацій» / Т.В. Казакова. - м. Харків, Україна:  Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. — 2011. — Т.24 (63). — №4. Частина 1. — 57 с.

         6. Вплив Майдану на соціально-політичну ситуацію в Україні // [Електронний ресурс]. ¾ Режим доступу : http://infolight.org.ua/content/vpliv-maydanu-na-socialno-politichnu-situaciyu-v-ukrayini.

7. Жулинський М. Україна: випробування свободою, або Чим зумовлюється прогрес нації // Дзеркало тижня. - 2004. - № 38 (513). - 25 вересня - 1 жовтня.

8. Холод О. Соціальні комунікації: соціо- і психолінгвістичний аналіз: [навч. посіб.] / О. Холод. — [2-е вид., доп. і випр.] — К.: Київський міжнародний університет, 2010. — 391 с.