Тематичний
напрям 7.
Соціальна робота в Україні та за кордоном
НАПРЯМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В УКРАЇНІ
Гуменюк Оксана Григорівна,
доцент кафедри філософії та соціально-
гуманітарних наук Хмельницького
університету управління і права,
кандидат психологічних наук, доцент
Бриндіков Юрій Леонідович,
доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін
Хмельницького університету економіки і підприємництва
У статті проаналізовано суперечливі погляди на зміст поняття «соціальна
робота», конкретизовано завдання соціальної роботи в Україні, систематизовано
актуальні напрями соціальної роботи
В статье проанализированы противоречивые взгляды содержания понятия
«социальная работа», конкретизированы задания социальной работы в Украине,
систематизированы актуальные направления социальной работы
The article analyzes the conflicting views on the concept of «social work»,
specified tasks of social work in Ukraine, systematized directions in social
work
Спроби реформувати українське
суспільство, на жаль, викликають невиправдано різкий злам соціальних взаємин.
Це призводить до ускладнення умов людського буття в усіх сферах суспільства,
загострення проблем існування та гідного самоствердження особистості. За таких
умов потрібно як теоретично, концептуально осмислити нові суспільні реалії, так
й ініціювати технологічні, методичні розробки для адекватної соціальної
політики.
Сьогодні в Україні тривають
пошуки взірцевої моделі соціальної роботи, еталонного зразка соціального
працівника, відбувається формування мережі соціальних служб, які б відповідали
сучасним уявленням про соціальні послуги, визначаються правові можливості для
партнерства між державними і недержавними організаціями. У нашій країні формується правова база
соціального захисту населення, яка регулює взаємини у соціальній сфері.
Основним законом України, який гарантує здійснення соціальної політики щодо
захисту, допомоги та підтримки дітей, молоді, жінок, сім'ї є Конституція
України. Прийняті й діють такі закони: «Про основні засади соціального захисту
ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «Про пенсійне
забезпечення», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,
«Про державну допомогу сім'ям з дітьми», «Про межу малозабезпеченості», «Про
статус і соціальний захист населення, що постраждало від Чорнобильської
катастрофи», «Про основи соціальної захищеності інвалідів», «Про сприяння
соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про запобігання
захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист
населення», «Про психіатричну допомогу» та інші.
Створення нормативно-правової
бази зумовило виникнення потреби розширення та реформування нових державних і
недержавних соціальних інститутів, активізації діяльності соціальних служб та
різнопрофільних соціальних закладів. Соціальна робота часто обирає активну
позицію і виступає за зміни в соціальних службах та соціальній політиці, що
більш ефективно реагуватимуть на потреби вразливих груп у суспільстві.
Соціальна робота в Україні є
синтезом теоретичних концепцій і практичних підходів, що вирізняються за
правовими, психологічними, педагогічними, соціологічними, адміністративними та
іншими особливостями.
Щодо досліджень даної
проблеми, то визначенню особливостей функціонування напрямів соціальної роботи
присвячено дослідження багатьох науковців, серед яких Т.Алєксєєнко,
В.Андрущенко, І.Богданова, В.Бочарова, І.Вишнева, М.Галагузова, В.Гриньова,
Л.Гуслякова, І.Звєрєва, І.Зимня, А.Капська, О.Карпенко, Л.Коваль, Г.Луженко,
М.Лукашевич, О.Марінушкіна, Г.Медведєва, Л.Міщик, В.Носенко, О.Патинок,
В.Поліщук, М.Ромм, М.Савчин, Т.Семигіна, С.Тетерський, С.Толстовухова,
Є.Холостова. Але проблема систематизації напрямів соціальної роботи в Україні у
наукових джерелах висвітлена недостатньо
конкретизовано. Відповідно, цілями дослідження є аналіз суперечливих поглядів
на зміст поняття «соціальна робота»,
конкретизація завдань соціальної роботи в Україні, систематизація
актуальних напрямів соціальної роботи.
О. Марінушкіна під соціальною
роботою розглядає комплекс взаємопов'язаних напрямів діяльності (виховна,
навчальна, розвиваюча, соціокультурна, комунікативна, організаторська тощо),
спрямованих на різні об'єкти, для здійснення яких необхідні певні професійні
знання, вміння й навички, а також професійно важливі якості [6, с.54].
Відповідно, зміст і структура
соціальної роботи, з однієї сторони, повинна відповідати філософським та
психологічним трактуванням діяльності, а з іншої, відтворювати соціальний
аспект цієї діяльності, що визначається соціальним замовленням, соціальними
проблемами, соціокультурними особливостями середовища, та знаходить своє
відображення у соціальній політиці держави. А.Капська зазначає, що «соціальна
робота полягає у наданні допомоги людині, сім'ї, групі осіб, котрі потрапили у
складну ситуацію, шляхом матеріально-фінансової, морально-правової,
психолого-педагогічної підтримки. Саме соціальна робота є засобом реалізації
соціальної політики» [5, с.41]. Виходячи з цього визначення, мету соціальної
роботи варто розуміти як діяльність, що полягає у сприянні людям успішно
вирішувати їхні проблеми. Засоби досягнення цієї мети – вивільнення та розвиток
ресурсів людини, її соціального оточення, здійснення необхідних соціальних
змін.
Базуючись на тому, що
діяльність, перш за все, має процесуальний характер, нам видається доцільним
розглядати допомогу особистості у складній життєвій ситуації як один з
різновидів соціальної роботи, що здійснюється у формі соціального
обслуговування, тобто соціальної допомоги чи соціальних послуг.
На думку Л.Михайлової,
сутнісно-функціональний зріз соціальної роботи містить у собі: діяльність щодо
підвищення рівня соціокультурної адаптації індивіда чи групи засобами
особистісного розвитку; діяльність щодо профілактики явищ дезадаптації
(соціальної, культурної, психологічної), яка включає в себе роботу з людьми
девіантної поведінки та маргінальними групами; діяльність щодо соціокультурної
реабілітації, що стосується тих людей, які мають відхилення від норми у
фізичному, психічному, соціальному розвитку; посередницьку діяльність у
взаємостосунках індивіда чи групи з середовищем, що обумовлено інтересами їх
соціокультурного становлення та розвитку [3, с.39]. Очевидним є те, що автор
вдається до прийому деталізації, досить чітко виокремлюючи змістові компоненти
соціальної роботи та аналізуючи їх.
Соціальна робота є явищем
унікальним за своєю природою: оскільки її основу складають загальнолюдські, а
отже і соціальні цінності (саме у поєднанні особистісної та соціальної
значущості цих цінностей полягає сутність стратегії соціальної політики).
А.Капська наголошує, що
«головним у соціальній роботі є створення для особистості приймаючого та
підтримуючого середовища, «оздоровлення» ним соціальних стосунків, «запуск»
механізмів самоорганізації, саморозвитку, самозабезпечення на будь-якому рівні
– від індивідуально-особистісного до групового [5, с.118].
Узагальнення ряду наукових
праць дозволяє визначити такі пріоритетні завдання соціальної роботи:
– зміцнення та активізація
адаптаційного потенціалу особистості;
– збереження та покращення
фізичного, психічного та соціального здоров'я особистості;
– створення сприятливих умов у
мікросоціумі для розвитку здібностей та самореалізації особистості;
– надання соціальної,
психологічної, педагогічної підтримки та допомоги особистості;
– попередження та локалізація
негативних впливів на особистість чинників соціального середовища.
Зміст і технології, що
використовуються в соціальній роботі значною мірою залежать від особливостей
суб'єкта й об'єкта, а також напрямів цієї діяльності. Серед таких напрямів
Л.Михайлова визначає соціальну профілактику, соціальну реабілітацію,
соціально-культурну анімацію та соціальне обслуговування [3, с.40].
Проаналізуємо їх більш детально на прикладі роботи з дітьми та молоддю. На
думку С. Толстовухової, особливу увагу привертає такий напрям соціальної роботи
як соціальна профілактика [7, с.144]. Зміст, види та форми соціальної
профілактики представлено у табл. 1.
Таблиця 1
Зміст, види та форми соціальної профілактики
|
Зміст
соціальної профілактики
|
Види і
форми соціальної профілактики
|
|
1.
|
2.
|
|
Соціальна профілактика ґрунтується на
виявленні несприятливих соціально-економічних умов, психолого-педагогічних
чинників, що зумовлюють відхилення у психічному і соціальному розвитку дітей,
підлітків, молоді в їхній поведінці, стані здоров'я тощо.
Складові соціальної профілактики:
1) роз'яснення правових норм соціально
значущої діяльності та поведінки;
2) ознайомлення із законодавчою базою, яка
забезпечує розвиток особистості, рівень освіти, вибір професії;
3) інформування про можливі наслідки
асоціальних дій, нехтування здоровим способом життя;
4) організація заходів щодо забезпечення
програми позитивної життєдіяльності особистості;
5) здійснення системи соціального захисту
різних категорій молоді (допомога у працевлаштуванні, навчанні);
6) формування відповідальності за можливі
наслідки антиправових дій
|
1. Орагнізаційно-педагогічні заходи щодо
створення виховного середовища за місцем проживання дітей та молоді (робота
консультаційних пунктів з проблем освіти, виховання, організації дозвілля,
працевлаштування тощо).
2. Включення різних соціальних інститутів
у процес соціалізації молоді (проведення масових свят, конкурсів, спортивних
змагань, театралізованих дій тощо).
3. Організація соціально-педагогічної
ро-боти з дітьми із сімей груп ризику (інди-відуальна та групова робота з
батьками й дітьми, ознайомлення різних категорій молоді з інформацією про
можливі наслідки асоціальних дій, нехтування здоровим способом життя, відмови
від культурного проведення дозвілля).
4. Вирішення проблем зайнятості та
працевлаштування неповнолітніх завдяки створенню робочих місць в умовах
ринкової економіки.
5. Сприяння різного роду установам освіти,
спорту, культури в розгортанні різно-манітних форм організації дозвілля
молоді (будинки художньої творчості, Центри художнього виховання, конкурси
обдаро-ваної молоді, художні виставки тощо)
|
Не менш важливим напрямом соціальної
роботи є соціальне обслуговування. Даний напрям впроваджується у практику
соціальним педагогом у співпраці із соціальним працівником. Зміст, форми та
види соціального обслуговування представлено у табл. 2.
Таблиця 2
Зміст, форми та види соціального обслуговування
|
Зміст
соціального обслуговування
|
Види і
форми соціального обслуговування
|
|
1.
|
2.
|
|
Основними засадами соціального
обслуговування є:
– цілісність і збалансованість як
державних, так і громадських та приватних програм, серед яких найважливіше
місце займають служби працевлаштування молоді, організації життєдіяльності
дітей-сиріт, а також соціально-побутова та гуманітарна допомога тим
категоріям молоді, які цього потребують;
– надання гуманітарної допомоги (одяг,
взуття, медикаменти) тим категоріям молоді, які цього потребують;
– організація благодійної роботи
соціальних притулків для тимчасового проживання дітей, молоді, що опинилися у
складних життєвих ситуаціях
|
1. Соціально-психологічна експертиза,
спрямована на визначення проблем і кризових станів різних категорій молоді,
оцінка психолого-педагогічних технологій щодо корекції розвитку особистості.
2. Консультативно-медична робота, яка
включає комплекс заходів щодо інформаційного та медичного обслугову-вання
молоді, створення позитивно спрямованої програми життєдіяльності особистості.
3. Соціальна просвіта, яка передбачає
підвищення загальнокультурного рівня розвитку різних категорій молоді, умови
включення її у соціальне життя, засвоєння та оволодіння його цінностями.
4. Психолого-педагогічна корекція,
основним завданням якої є здійснення заходів щодо попередження та подолання
негативних явищ у молодіжному середовищі, труднощів у спілкуванні та
міжгрупових взаєминах, формування адекватної соціально значущої діяльності
|
Наступним напрямом соціальної роботи є соціальна
реабілітація. Зміст і основні напрями соціальної реабілітації представлено у
табл. 3.
Таблиця 3.
Зміст і основні напрями соціальної реабілітації
|
Зміст
соціальної реабілітації
|
Основні
напрями соціальної реабілітації
|
|
1.
|
2.
|
|
Соціальна реабілітація як напрям
професійної соціально-педагогічної діяльності спеціально уповноважених
органів держави, соціальних служб для молоді та інших соціальних інституцій,
спрямована на здійснення системи організаційних, економічних, правових,
культурних, освітніх, лікувальних, оздоровчих та інших заходів щодо
відновлення фізичного стану, честі, гідності, прав і свобод дітей та молоді
|
1. Реконструкція соціокультурного оточення
з різними категоріями молоді, допомога у спілкуванні та навчанні,
цілеспрямована соціально-психологічна робота з батьками і родичами.
2. Допомога у професійному самовизначенні.
3. Організація дозвілля і спілкування.
4. Виявлення творчих здібностей.
5. Охорона прав молоді.
6. Медичний, педагогічний, психологічний
патронаж
|
Соціально-культурна анімація є досить новим
напрямом, що визначається також як метод і технологія соціальної роботи. Зміст
та основні форми соціально-культурної анімації наведено у табл. 4.
Таблиця 4.
Зміст та основні форми соціально-культурної анімації
|
Зміст
соціально-культурної анімації
|
Основні
форми соціально-культурної анімації
|
|
1.
|
2.
|
|
Зміст залежить від конкретного закладу
культури та виховання. Спрямований на
соціалізацію дітей та молоді через
естетичне виховання, знайомство з цінностями вітчизняної і світової культури,
формування просоціальної поведінки в процесі участі в художній творчості,
культурно-мистецьких заходах
|
1. Проведення фестивалів, конкурсів
творчості, благодійних акцій.
2. Гурткова робота.
3. Соціально-педагогічна робота у клубах.
|
Охарактеризовані напрями соціальної роботи
у науці не розглядаються як одиничні. Зокрема, ми вважаємо, варто розглядати
такі напрями соціальної роботи як вивчення соціально-психологічних цінностей
особистості, соціального педагогічного впливу мікросередовища на формування
особистості; організація освітньо-виховних взаємодій з проблемною особистістю,
яка потребує допомоги; соціально-психологічна допомога і підтримка особистості
у кризових ситуаціях; корекція взаємин, способів соціальної дії, посередництво
у творчому розвитку особистості і групи. Кожному напряму діяльності
відповідають певні методи, які представлено у табл. 5.
Таблиця 5.
Напрями соціальної роботи у педагогічній діяльності
|
1) Вивчення соціально-психологічних
цінностей особистості, соціального педагогічного впливу мікросередовища на
формування особистості
|
2) Організація освітньо-виховних взаємодій
з проблемною особистістю, яка потребує допомоги
|
|
–
спостереження;
– бесіда;
– опитування
експертів;
–
ітерв'ювання;
–
невербальний діагноз;
– вивчення
документів;
–
контент-аналіз;
–
анкетування
|
–
відношення участі;
–
підтримка дітей з сімей ризику;
– сприяння
у вирішенні проблем;
–
співробітництво з сім'єю, школою і громадою;
–
посередництво в особистісній реалізації;
–
спонукання особистості до самоорганізаціїї та самостійності
|
|
3) Соціально-психологічна допомога і
підтримка особистості у кризових ситуаціях
|
4) Корекція взаємин, способів соціальної
дії, посередництво у творчому розвитку особистості і групи
|
|
–
з'ясування проблеми;
– вибір
програми і плану дій щодо вирішення проблеми;
–
обговорення шляхів вирішення проблеми;
– допомога
в організації виходу з проблеми;
–
координація зусиль найближчого оточення особистості;
–
створення групи підтримки
|
–
моделювання ситуації для нового досвіду;
–
моделювання сфер успішної діяльності;
–
організація діалогу і співробітництва;
–
організація мікросередовища із зміненими стосунками;
– допомога
у розблокуванні позитивних емоцій;
– зміна
уявлень особистості про своє «Я»;
–
підтримка ініціатив;
–
створення умов для творчості
|
Отже, у системі соціального
захисту саме напрями соціальної роботи є ланкою, що поєднують
адміністративно-правову систему соціального захисту з тими, для кого вона
призначена, відповідно, соціальна робота є досить складним
теоретично-прикладним явищем, сутність якого визначає її зміст, мета, завдання,
об'єкт, суб'єкт, напрями та рівні. Напрями соціальної роботи є однією із форм
швидкого реагування на кризові ситуації, інструментом впровадження соціальної
політики. Змістом напрямів соціальної роботи є надання допомоги особам, шляхом
діагностування їхніх проблем, прогнозування, посередництва,
інформаційно-консультативної діяльності, прямої педагогічної і психологічної
підтримки, яка стимулює власні сили клієнтів. Діяльність соціальних педагогів в
нашій країні з усією очевидністю підтверджує необхідність професіоналізації
цієї гуманної практики, що, в свою чергу, вимагає підвищеної уваги до
формування професійно важливих якостей соціального педагога, що становить
перспективи подальших досліджень у даному напрямку.
Список використаних джерел:
1.
Богданова
І.М. Соціальна педагогіка: навч. посіб. / Інна Михайлівна Богданова. – К.:
Знання, 2008. – 343 с.
2.
Вашека Т.В.
Практичні рекомендації для проведення психокорекційної роботи з підлітками //
Практическая психология и социальная работа. –
2009. – № 10-11. – С.103-107.
3.
Михайлова
Л.М. Основні напрями соціальної роботи із студентськими сім'ями // Соціальна
педагогіка: теорія та практика. – 2009. –№2. – С.38-49.
4.
Настільна
книга соціального педагога / [авт.-уклад.: О.Є. Марінушкіна]. – Х.: Ранок,
2011. – 272 с.
5.
Технології
соціальної роботи: навч. посіб. / за ред. А.Й. Капської. – К.: Наука, 2000. –
236 с.
6.
Технології
соціальної роботи: навч.-метод. посіб. / за ред. А.В. Михальченко. – К.:
Ґенеза, 2008. – 425 с.
7.
Толстовухова
С. В. Соціальна робота в Україні з молоддю як складова соціальної політики
держави: монографія / Світлана Валентинівна Толстовухова. – К.: МАУП, 2006. –
355 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар